1935 рік
Ідея будівництва обсерваторії на горі Піп Іван належить генералу Речі Посполитої, інженеру Леону Бербецькому. Саме він озвучив її від імені Головного Командування Повітряної і Протигазової Оборони Республіки Польщі (LOPP). А також запропонував директору астрономічної обсерваторії Варшавського університету Міхалу Камінському організувати роботу під зоряним небом Карпат.
Суперечок навколо будівництва було багато. Зокрема, активно обговорювалося питання, де саме будувати об'єкт – на Говерлі чи на Попі Івані (друга назва - Чорна Гора).
Вперше Чорна Гора згадується в середині Х ст. арабським істориком, географом і мандрівником Аль Масуді в 30-томній праці «Мурудж аззахаб ва ма’адин ал-джавахир», що перекладається як «Промивальні золота і розсипи дорогоцінних каменів». Ця праця описує світ того часу: території Персидської імперії, Кавказу, Сирії, Єгипту, території, населені хозарами і слов’янами. Описуючи слов’ян, Аль Масуді згадує Чорну Гору, на котрій знаходилось святилище древнього слов’янського бога. Швидше за все, Чорнобога – в міфах та легендах древніх слов’ян – супротивника Білобога, боротьба яких триває вічно. Споконвіків Чорна Гора була Священною горою гуцулів та до середини ХІХ ст. (допоки не були зроблені більш-менш точні виміри) вважалася найвищою вершиною Українських Карпат і дала назву всьому Чорногірському хребту. Насправді ж вона є третьою після Говерли (2058 м) i Бербенескул (2037 м) найвищою вершиною Східних Карпат.
Ще одним з найстаріших документів, де згадується назва Чорна Гора, можна назвати мапу «Deliniatio specialis et accurata Ukrainae cum suis palatinatibus ac distictibq provincysq adiacentibus», 1651 року видання, складену де Бопланом, французьким військовим архітектором і капітаном короля Польщі.
Кажуть, Леон Бербецький особисто вказав місце, де має стояти майбутня обсерваторія, і було оголошено закритий конкурс на проектування будівлі «Астрономічної обсерваторії імені Маршалка Юзефа Пілсудського». Найвищі оцінки журі отримав проект інженерів-архітекторів Казімєжа Марчевського і Яна Погоського з Регіонального Конструкторського Бюро Підгалля і Гуцульщини. Він, на думку організаторів конкурсу, найбільше відповідав їх вимогам. А саме: використання місцевого будівельного каменю, раціональність, гармонія будови з навколишньою природою, а головне – урахування дуже суворих кліматичних умов карпатського високогір'я. Недарма пізніше покинута людьми обсерваторія дістала назву «Білий слон» – через майже цілковите обмерзання в зимовий період та перетворення на фантастичний льодовий замок.
Це був проект у стилі, що нагадував архітектурну школу Ллойда Райта. Ця школа пропагувала концепцію «органічної архітектури», ідеалом якої були цілісність і єднання з природою. А форма будівлі мала визначатися її специфічним призначенням і унікальними умовами довкілля.
На вершині гори силами місцевого населення було зібрано майже 1500 кубометрів каменю для майбутньої споруди. Інтенсивне будівництво розпочалося в 1936 р. Символічний наріжний камінь в фундамент будівлі був закладений і освячений 5-го вересня 1936 року. На «будівництві століття» почали працювати сотні гуцулів з усіх навколишніх сіл, а також польські військові. Місцеві жителі називали їх «юнаками». У селі Красник, в урочищі Прочерть, польськими робітниками був прокладений відрізок брукованої дороги, яка ще служить і досі.
Як пише кандидат історичних наук Ярослав Зеленчук, «більше двох разів за літній день ніхто не міг доставити будівельні матеріали. За одну доставку вантажу платили 12 злотих (за день можна було заробити 24 злотих), і це при тому, що 1 день роботи лісоруба коштував до 5 злотих, косаря – 2 злотих, гормадінниці і сапанниці – 1 злотий. Шкіра з куниці коштувала – 120 злотих, корова – 100–150 злотих, 100 кілограмів кукурудзи – 20 злотих, велика хустина – 20 злотих. Їздових, котрі везли цеглу чи цемент, ніхто не супроводжував, а тих гуцулів, які везли цінні товари (скло, провізію, ковдри, полотно), постійно супроводжували польські військові. Кількість людей, задіяних у будівництві, постійно змінювалася залежно від пори року та погоди. Найбільш затратною та трудомісткою в будівництві була доставка вантажів. Так, 1 мішок цементу коштував 6 злотих, а доставити його на гору коштувало 12 злотих. Один кубічний метр деревини коштував 1 злотий, а доставити його на гору – 12 злотих. Загалом на будівництво обсерваторії із залізничної станції Ворохта до гори Піп Іван (близько 70 кілометрів) було доставлено майже 800 тонн будівельних матеріалів».
1938 рік
За два роки на вершині зросла будівля у формі дзеркального відбитка латинської літери L. Як в тих часах писали, вона мала “монументальний” характер. Товщина стін, складених із вапнякових блоків, становила 1,5 м. Будівля складалася з 5 поверхів, 43 приміщень і 57 вікон .
Двосхилий дах був накритий мідною бляхою, котра, як золото, сяяла в сонячних променях і вражала гуцулів. А два поверхи зі східного боку і п'ять рівнів будівлі із західного надали споруді величного й неприступного вигляду фортеці. З південного боку обсерваторії розташувалася ротонда з астрографом.
Обсерваторія була здана в експлуатацію 29 липня 1938 року. Вона виконувала функції як астрономічної, так і метеорологічної обсерваторії. Астрономічний відділ був підпорядкований Варшавському Університету і становив філію Астрономічної Обсерваторії Варшавського Університету, натомість метеорологічний відділ – Національному Інституту Метеорології в Варшаві. Як і в день відкриття, так і надалі заходити до будівлі можна було тільки за перепустками, підписаними директором Національного Інституту Метеорології у Варшаві.
Керівником Обсерваторії був призначений Владислав Мідович, що народився неподалік у Микуличині в 1907 році, – польський географ і метеоролог, який до того керував туристичним притулком в Бескидах. Він був фанатом своєї справи. Утім, як і всі, хто «спалахував» і жив цим проектом. Мідович оселився в обсерваторії разом зі своєю дружиною Антоніною та п'ятирічним сином Яцеком.
Тоді за значущістю обсерваторія на горі Піп Іван посідала одне з перших місць у Європі та світі. Рух 33-сантиметрового астрографа виробництва британської фірми “Sir Howard Hrabb Parson & Co” забезпечували двигуни, автоматично регульовані спеціальним хронометром із секундними контактами. Астрограф розміщувався в куполі діаметром шість метрів, який також повертали електродвигуни. Крізь отвір у куполі проводили астрономічні спостереження.
Монтаж астрографа здійснив магістр Мацей Бєліцький, який також виконав перші спостереження з метою його вивірення у листопаді 1937 року. Бєлінському вдалося одержати 4 фотографії планетоїда (704) Інтерамня. Кількома місяцями згодом було зроблено два знімка комети Юрлов-Ахмаров-Гассель. Про ці роботи відомо з журнальних публікацій. Всі інші матеріали були втрачені.
Метеорологічні спостереження виконували Францішек Вятр, Бернард Ліберра, Стефан Щирбак. Останній здійснив також близько 70 візуальних оцінок яскравості миготливих зірок, виконав серію малюнків з обертання Марса, визначив шість позицій комети Брукса. Він витратив близько двадцяти годин на пошук нових комет за допомогою 80-міліметрового телескопа.
Зважаючи на факт, що гора знаходилася на польсько-чехословацькому кордоні (з 1939 р. – на польсько-угорському), тут також було створено
прикордонний пункт Корпусу Охорони Кордонів (KOP).
1939 рік
Обсерваторія, на жаль, функціонувала тільки один рік. 1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна. Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня відбулося вторгнення
Радянського Союзу. 18 вересня співробітники і солдати КОP були змушені покинути Обсерваторію. Згідно з вказівками, частина обладнання і документації були знищені.
У Владислава Мідовича був спеціальний конверт з інструкцією, що робити в разі війни. Найперше слід було спалити таємну канцелярію, знищити все обладнання, яке не встигли вивезти, щоб ворог не міг його використовувати на свою користь, виплатити тримісячну зарплату працівникам.
Канцелярію він знищив, частину астрономічного обладнання теж. Але інструкцію виконав не повністю й не розбив астрограф. Він зробив дерев'яну скриню, вистелив її сіном і сховав прилад туди. Потім, перед тим як зійти на угорську сторону, дав гроші завгоспу обсерваторії Юрі Чорному. Ще він дав йому пістолет і запас набоїв, наказавши стріляти в кожного, хто намагатиметься пограбувати Обсерваторію. Головні ключі від дверей будівлі Мідович забрав із собою.
Велика група людей на чолі з Юрою Чорним продовжувала жити в обсерваторії ще кілька років, доки на територію не ввійшли угорські війська. Угорці зробили з «Гуцульської піраміди» прикордонну фортецю, яка протрималася до 1944 року.
Мідович емігрував до Угорщини. Мешкав у Індонезії, Австралії. Завжди із собою він возив два ключі. Коли Мідович помирав, то передав їх своєму учневі професору Крайнеру з настановою, що він має вручити ці ключі Варшавському університету. Там вони зберігаються в очікуванні на відкриття нових дверей відбудованої обсерваторії.
Після того, як 31 грудня 1939 року на вершину Попа Івана піднявся академік АН УРСР Олександр Орлов, який перший у СРСР обстежив цей об'єкт, радянська влада, попри його захоплені відгуки, прийняла рішення обсерваторію не використовувати. З неї витягли все, що залишили поляки і Юра Чорний. Передовсім з даху зникла мідна бляха. Кажуть, що дзвіночки на всіх місцевих корівках, а також чани для бануша в хазяйновитих тутешніх гуцулів відлиті саме з міді даху обсерваторії.
1963 рік
1963 року про обсерваторію знову згадали. Й Івано-Франківська організація «Облпроект» обстежила цей об'єкт. Тоді ще багато чого збереглося, і ними на замовлення Комітету державної безпеки СРСР був розроблений комплексний проект.
Проект 1963 року передбачав не лише відновлення, а й розширення, будівництво додаткових об'єктів. Зокрема, великої акумуляторної станції. Планували побудувати навіть овочесховище для забезпечення життєдіяльності персоналу. Передбачалося, що встановлять ємності для мазуту, щоб забезпечувати потреби котельні. Тут мали бути газогенераторна станція, водопровідна вежа, госпблок, вертолітний майданчик, навіть об'єкт для встановлення радіоантени. Тобто плани були грандіозні.
Проте кінцеву мету об'єкта так чітко і не визначили. Документація була повністю готова, але на якомусь етапі прийняли рішення не реалізовувати проект. Цілком можливо, що це було пов'язано з розміщенням РЛС у Мукачевому.
1991 рік
На початку 1990-х уже в незалежній Україні на рівні Івано-Франківської облдержадміністрації до ідеї відновлення обсерваторії повернулися.
У 1995–1997 роках підготували проектну документацію, яка передбачала різні елементи розбудови. Але надалі відбудовниками вона також не використовувалася.
Обсерваторія сьогодні
Нова концепція відбудови Обсерваторії і надання їй нових цілей і завдань виникла в результаті спільної ідеї Студій Східноєвропейських Досліджень Варшавського Університету і Прикарпатського Національного Університету ім. Василя Стефаника.
Цей об’єкт, як один з елементів проекту «Польсько-Українського Центру Зустрічей Молодих Науковців» був представлений Президентам України й Польщі в липні 2007 року, які оцінили його досить позитивно. Це знайшло своє відображення в публікації у спільному комюніке Президентів «Загальні виклики – нові аспекти стратегічного партнерства» в грудні 2007 року, а також в «Дорожній карті співробітництва України-Польщі» підписаній в вересні 2009 року. Тоді проект отримав патронат Президентів Польщі і України.
Рішенням Верховинської районної ради та Івано-Франківської обласної ради об’єкт був переданий в управління Прикарпатському Національному Університету
ім. В. Стефаника в Івано-Франківську.
У 2011 році проект відбудови будівлі довоєнної Астрономічної Обсерваторії Варшавського Університету на г. Піп Іван отримав перший грант від Міністерства Культури
і Національної Спадщини РП. Згідно з цілями дотації, кошти були скеровані на здійснення оцінки технічного стану будівлі, створення архітектурного проекту і графік
виконання будівельних робіт
З 2012 р. на проведення будівельно-відновлювальних робіт проект щороку отримує фінансування. Більша частина робіт була профінансована з коштів Міністерства Культури й Національної Спадщини Республіки Польща та від 2016 року в рамках Програми польського співробітництва з розвитку «Polska Pomoc» Міністерства закордонних справ Республіки Польща.
Історичною датою слід вважати 4 вересня 2012 року. Саме в цей день на вершину гори підняли перший будівельний вантаж і бригади робітників. Сказати, що початок відродження «Гуцульської піраміди» в Україні був фантастикою, це нічого не сказати! Адже стільки років обсерваторія була нікому не потрібна. Її руйнували вітри, дощі, сніги й люди.
На першому етапі здійснювалася лише консервація об’єкта. Були повністю закладені цеглою вікна обох поверхів, частково відновлені дерев’яні перекриття. Паралельно тривала активна підготовка до накриття споруди дахом. Виглядало все, як справжнє диво: занедбана фортеця зі смітника й громадського туалету дивовижним чином перетворювалася на будмайданчик.
Адже процес підняття на гору будівельних матеріалів, навіть за допомогою ГАЗ-66 замість гуцульських конячок, не став набагато простішим, ніж у 1936 році. Не кажучи вже про те, що він стовідсотково не став дешевшим.
Поступово вичищувалися кімнати. Сміття, яке нашарувалося протягом майже 70 років і було вищим за зріст людини, настільки набирало й утримувало в середені вологу, що коли робітники доходили до його нижнього шару, то знаходили там лід. І це посеред літа!
Для запобігання засніженню замуровали вікна та інші отвори приміщень, де встановили нове перекриття та підлогу. Крок за кроком демонтували зігнилу підлогу перекриття поверхів і замість нього встановили нове,а також каркас даху. Сам дах над встановленими дерев'яними перекриттями зашили мідним листом.
Цей мідний дах – став спнравжнім своєрідним символом відродження.
Ще одна історична подія відбулася 7 липня 2013 року, коли було укладено угоду про створення окремого рятувального поста на базі кількох кімнат обсерваторії.
Того ж року було встановлено каркас із металу й деревини для тимчасового дашка над баштою, де колись стояв телескоп.
З роками відбудовники поступово набували й власний досвід робіт у важких умовах високогір'я. Так, наприклад, пошкоджений льодом руберойд з часом змушено було замінити на витриваліший. Також у ході реставрації вимурували заново значний сегмент кладки у північній стіні башти, яка випала через ерозію (для цього зі схилів принесли чимало каміння). Бригада бляхарів змонтувала систему водозливу по периметру даху.
Навколо Обсерваторії почали будувати кам’яну огорожу по периметру. Поставили браму.
Крім того, облаштували тимчасові приміщення для туристів та робітників.
Ну а у вже відремонтованому службово-побутовому приміщенні оселилися постійні мешканці - рятувальники.
Рятувальна станція, що почала постійно працювати у 2017 ргоці, щоденно підтведжувала необхідність постійної присутністі Служби з надзвичайних ситуацій на вершині. Адже Піп-Іван виявився дуже людним місцем.
Архітектори з Варшави передали українським партнерам інформацію про те, як усе тут колись працювало і відбудовники притримуються максимальної автентики. Крім того, з Польщі надходять специфічні конструкції, яких в Україні не виробляють. Наприклад, вікна з профільованого металу, котли опалення саме такої потужності, які потрібні тут, та системи генераторів. І для освітлення, і для підзарядки.
У розчищених приміщеннях можна побачити автентичну плитку та елементи колишнього оздоблення кімнат, які встояли перед вандалами та природою. Їх також обв'язково буде збережено.
Нині тривають підготовчі роботи для подальшої відбудови внутрішніх приміщень.
Поступово Міжнародний науковий центр "Обсерваторія", створений спільними силами Прикарпатського Національного Університету ім. Василя Стефаника і Студіями Східноєвропейських Досліджень Варшавського Університету - стає все більш відомим в Україні та Польщі.
Відбудована обсерваторія буде використана не тільки для астрономічних чи метеорологічних спостережень. Беручи до уваги факт, що будівля знаходиться на одній з найвищих вершин Чорногірського гірського масиву Українських Карпат, об’єкт може мати широке комплексне використання. Перший напрямок використання – для астрономічних спостережень. Другий напрямок – метеорологічні спостереження. Цілком новим напрямком є гірське рятівництво – пошуково-рятувальний пост при Обсерваторії, що здійснює Управління ДСНС у Івано-Франківській області у співпраці з GOPR-Biesczady. Інший напрямок експлуатації пов’язаний з організацією польських, українських та міжнародних наукових досліджень: індивідуальні та групові дослідження, а також студентські практики в галузі біології, ботаніки, природокористування, геології, астрономії, географії, метеорології, кліматології, туризму тощо.
